.jpg)
04 жовтня 2023 року виповнюється 65 років з дня народження директора Дунайського біосферного заповідника Національної академії наук України,
лауреата Державної премії в галузі науки і техніки, Заслуженого природоохоронця
України, члена Спілки журналістів України, кандидата біологічних наук Волошкевича
Олександра Миколайовича. Сьогодні ми звертаємо увагу ще на одну визначну подію,
яка змістовно і емоційно посилює цю ювілейну дату, а саме 30-річчя перебування
Олександра Миколайовича на посаді керівника біосферного заповідника. Цей факт є
майже унікальним в історії заповідної справи України, особливо враховуючи те,
що ця історія вже пишеться в умовах війни.
Під час таких шанованих ювілеїв виникає потреба і
необхідність з висоти прожитого оцінити зроблене.
15 листопада 1993 року, у 35-річному віці, за
результатами конкурсу, Олександр Миколайович очолив природний заповідник
«Дунайські плавні» площею 14851 гектар і штатом в 14 співробітників. За плечами
у нього був 12-річний стаж роботи в Азово-Чорноморському науково-дослідному
інституті морського рибного господарства та океанографії на посадах молодшого
наукового співробітника, наукового співробітника, старшого наукового
співробітника, провідного наукового співробітника. Працюючи в інституті,
Олександр Миколайович у 1991 році захистив дисертацію на здобуття вченого
ступеня кандидата біологічних наук за спеціальністю «іхтіологія».
Ставши директором
природного заповідника, Олександр Миколайович взяв на свої плечі нелегку ношу.
За 12 років свого існування з 1981 року заповіднику «Дунайські плавні» вдалося
вирішити деякі важливі природоохоронні питання, проте його діяльність на цьому
етапі була пов’язана з гострими проблемами, в першу чергу у взаємовідносинах з
місцевими мешканцями та органами влади, за якими тягнувся шлейф конфліктів
деструктивних дій та непорозумінь. Про будь-який помітний авторитет заповідника
та його позитивний імідж тоді годі було і говорити.
Набуті наукові знання, життєвий та професійний досвід,
підтримка колег та Академії наук дозволили Олександру Миколайовичу успішно
відповісти на виклики, перед якими в 90-ті роки минулого століття постав
очолюваний ним заповідник. Мова йшла в
першу чергу про серйозне реформування, перетворення природного заповідника в
біосферний з розширенням в рази заповідних територій.
Саме в перші роки роботи Олександра Миколайовича на
посаді директора розпочалась реалізація амбітного та масштабного міжнародного проєкту
«Збереження біологічного різноманіття української частини дельти Дунаю» (1994–1998
рр.), який фінансувався Світовим Банком на підставі відповідної угоди з Урядом
України і кінцевою метою якого було створення на базі природного заповідника
«Дунайські плавні» Дунайського біосферного заповідника.
В рамках проєкту значні
зусилля Олександра Миколайовича були націлені на виконання
обширної програми наукових досліджень за участю значної кількості як
вітчизняних, так і іноземних науковців та фахівців. Вже скоро це дало підстави говорити про те, що
територія створюваного біосферного заповідника стала однією з найбільш вивчених
великих за площею природних ділянок України. В якості першочергових вирішувались
питання організації екологічної освіти і виховання, раціонального використання природних ресурсів. Вміла
координація зусиль та творчий потенціал очолюваного Олександром
Миколайовичем колективу,
принципова позиція директора при вирішенні багатьох питань в ході реалізації
проєкту дозволили ефективно використати фінансові вкладення міжнародних
організацій для створення біосферного заповідника, його міцної
матеріально-технічної бази, що вивело проєкт в один ряд з найуспішнішими
екологічними проєктами, які експонувались на Всесвітній виставці в Ганновере у
2000 році.
Вже в ході реалізації
міжнародного проєкту та особливо в перші
після проєктні роки успішно вирішувалось питання, значення якого важко
переоцінити для майбутньої долі заповідника як в складних соціально-економічних
реаліях незалежної України кінця 90-их - початку 2000 рокі, так і в наступні роки до
сьогодення. При безпосередній участі Олександра
Миколайовича було започатковано, а згодом сформовано в чітку систему науковий
та методичний супровід використання природних ресурсів. Це стало основою
забезпечення самофінансування заповідника, не кажучи вже про створення сотень і
сотень нових робочих місць в регіоні, послаблення тиску безробітного населення
на природні ресурси дельти, перетворення м. Вилкове в привабливий міжнародно
відомий туристичний центр.
В центрі уваги Олександра
Миколайовича завжди була і залишається
організація реальної охорони заповідної території. Лише той, хто
безпосередньо попрацював в сфері охорони природно-заповідного фонду, може в
повній мірі оцінити скільки зусиль вимагає ця сторона діяльності заповідника.
Забезпечення заповідного режиму як головної умови існування заповідника в
реальному житті регіону, а не на папері, передбачає ефективну взаємодію з
багатьма організаціями, органами влади та місцевого самоврядування, часто є
предметом судових справ, численних перевірок з боку контролюючих інстанцій
різних рівнів та потребує принциповості, послідовності і наполегливості,
високого професіоналізму та відданості своїй
справі. Саме ці якості в повній
мірі постійно демонструє О.М. Волошкевич.
У директора заповідника далекоглядне мислення, він має
талант бачити в головних напрямках діяльності установи прогресивні перспективи,
створює сприятливі умови для успішного досягнення поставлених цілей. До
результатів такої гармонійної взаємодії творчого підходу та життєвого досвіду
належить і започаткування заготівлі очерету на експорт до Європи, і організація
екологічного туризму на території заповідника, в тому числі втілення ідеї
легендарного пам’ятного знаку “0 км”, і збереження традиційного рибальства, і
вагомі пропозиції стосовно удосконалення природоохоронного законодавства та
багато інших важливих досягнень.
За час роботи на посаді
директора О. М. Волошкевич проявив великі організаторські здібності, зумів
сформувати мобільний, результативно діючий колектив. Завдяки цьому практично на
всіх напрямках діяльності заповідника – природоохоронному, науково-дослідному,
еколого-освітньому, міжнародному – досягнуті відчутні позитивні результати, що
сприяло перетворенню Дунайського біосферного заповідника в авторитетну
природоохоронну структуру українського Придунав’я, про яку добре відомо не лише
в Україні, а і у міжнародному екологічному русі.
Колеги, співробітники
багатьох організацій і установ, з якими співпрацює заповідник, знають Олександра
Миколайовича як високопрофесійного, енергійного, вимогливого та принципового
керівника.
На долю Олександра Миколайовича випало особливе випробування – продовжувати керувати
заповідником в умовах війни і воєнного стану в державі. Дай Бог йому і нашому
колективу достойно пройти цей важкий шлях і зустріти перемогу України.
У цей святковий день колектив Дунайського біосферного
заповідника бажає Олександру Миколайовичу подальших творчих та виробничих
успіхів в благородній справі охорони природи Придунав’я, наснаги, витримки, міцного
здоров’я, довгожданної перемоги.
Колектив
Дунайського біосферного заповідника НАН України
