From DBR.ORG.UA
Клімат
На протязі року випадає 370-380 мм опадів. Відносна вологість – 75-80%. Випаровування за рік більш ніж удвоє перевищує суму опадів, досягаючи 900 мм. Холодний період триває 120 днів, теплий (коли середньодобові температури перевищують 5°) - 245.
Весна тут, як правило, розпочинається наприкінці лютого або в першій декаді березня. Погода в цей час дощова, прохолодна та дуже мінлива, що пов’язано з частою зміною повітряних мас. Проте весна коротка і триває не більше 1,5 місяця; у квітні швидко нарощується температура повітря.
Літо жарке, триває 5 місяців, з травня по вересень. Середньомісячна температура липня становить 23°, абсолютний максимум - 39°. Влітку випадає найбільша кількість опадів у вигляді злив, що часто супроводжуються грозами. Їхній максимум припадає на червень-липень. В кінці літа кількість опадів зменшується і наступає більш сухий період.
Осінь переважно тепла і суха, розпочинається у жовтні та триває до першої декади грудня. Її кінець буває дощовим і прохолодним. В цей час збільшується повторюваність штормових вітрів, температура повітря знижується до 10-15°. Зростає число днів з туманами. Опади випадають у вигляді затяжної мряки. Заморозки спостерігаються у середині жовтня, але найчастіше наприкінці жовтня - на початку листопада. Осінь в Кілійській дельті помітно тепліша весни, що пояснюється впливом Чорного моря. Середні температури у жовтні - листопаді бувають вищі, ніж у квітні та березні, на 1,5-3,5°.
Зима коротка, триває 2-2,5 місяця, мяка, з частими відлигами. Середні добові теператури повітря сягають звичайно вище 0°. Середньомісячна січня - від -5° до -1°. Абсолютний мінімум складає -15°. Сніжний покрив тонкий і нестійкий. Перший сніг випадає у третій декаді грудня, сніжний покрив тримається 20-25 днів. У зимовий період переважають вітри північних напрямків, які часто посилюються до штормових.
Льодові явища у дельті мають мінливий характер. Лід утворюються на поверхні заплавних озер, лиманів та в плавнях на короткий час у період сильних морозів. Акваторія моря, озер, каналів та єриків у середньому замерзає один раз у 10-12 років.
Гідрологія і гідрохімія
Гідрологічний режим ДБЗ майже повністю пов’язаний з гідрологічним режимом Дунаю, води якого неодноразово промивають дельту і утримують високий рівень грунтових вод. Навіть у пісках Жебриянського пасма, коливання глибини залягання грунтових вод (1,0-1,7 м) залежить від змін рівня води у Дунаї. Відносно природним є гідрологічний режим КД. Проте, в результаті антропогенних перетворень значних змін зазнали відповідні режими острова Єрмаків та СЖП, живлення яких дунайською водою зараз регулюється системою гідротехнічних споруд.
Дунай приносить у свою гирлову область у середньому понад 203 км3 води протягом року (Тімченко, 1998). Частка стоку Кілійського рукава збільшувалася до кінця XIX-XX ст., а потім стала зменшуватися, знизившись зараз до 57%. Цей процес було стимульовано заглибленням та випрямленням Сулінського рукава, а також дробленням та висуванням у море вторинної Кілійської дельти. В 1984 році ряд заворотів на Георгієвському рукаві були спрямлені, але гідрологічні наслідки цього заходу поки що не проявилися.
Рівень води в дельті міняється по сезонам. Найбільш багатоводні місяці - квітень, травень і червень. На частку кожного з них припадає по 10-12% річного стоку води. Найменший стік спостерігається у вересні-жовтні (по 5,5-6% річного стоку). Максимальні витрати води у повінь досягають 15-16 тис.м3/с. В межень витрати води знижуються до 1300-1500 м3/с. Від вершини дельти до моря величини коливання рівня води, обумовлені сезонними змінами стоку, зменшуються приблизно від 5 до 0,5 м. При зміні витрат води Дунаю від 1280 до 16200 м3/с розмах “стокових” коливань рівня становить в Кілії 2,6, Вилкові 1,7, Прорві 0,8 м. Обвалування рукавів призвело до підвищення максимальних рівнів води в повінь на 0,2-0,3 м.
Підвищення фонового рівня Чорного моря поширилося і в гирло Дунаю. За 40 років (1963-1992 рр.) цей підпір склав у Приморському 23 см і поширилося по Кілійському рукаву на 45-50 км. За цей же період рівень води біля Вилкова (18 км від моря) зріс на 17 см, біля Кілії (47 км) - на 4 см.
На хід коливання рівня води в дельті Дунаю впливають згінно-нагінні явища. Звичайно вони продовжуються один-два дні, у виключних випадках - до 4 діб. Нагони, викликані сильними північно-східними, східними та південно-східними вітрами, іноді досягають на узмор’ї Дунаю одного метра. Найсильніші згони становлять на гирловому узмор’ї не більше 0,6 м.
Причиною різких та значних коливань рівня води в дельті Дунаю можуть бути такі льодові явища як зажори та затори. Найбільш небезпечні зажори відмічалися в грудні 1946 року в самому Дунаї та в січні 1967 року в Кілійському рукаві, коли були затоплені Вилкове, причали порту Кілії та острови КД.
Сильні затори повторюються один раз у 8-10 років. Так, наприклад, затори льоду, які призвели до значних підйомів рівня води та руйнувань, спостерігалися у 1942, 1954, 1967, 1969 та 1973 роках.
Крім рівневого режиму, важливими гідрологічними характеристиками є температура та каламутність води, її хімізм.
В рукавах дельти температура води найвища в липні-серпні (в середньому 23-24о, максимальна 28о), найнижча - у грудні-лютому (в середньому 1-1,5о, мінімальна - біля 0о). В мілких рукавах і озерах максимальна температура може сягати 31о.
Каламутність дунайської води в межах гирлової області коливається у значному діапазоні - від кількох грамів до 2-3 кілограмів в кубометрі води. В середньому вона становить приблизно 160-200 г/м3. Зависи є ключовим еколого-гідрологічним елементом у Нижньому Дунаї (Тимченко, Новиков, 1993). Вони відіграють позитивну роль в очищенні води від забруднювачів, якими насичена дунайська вода. На них адсорбується 70-90% валового вмісту важких металів, нафтопродуктів, пестицидів тощо. Як тільки складаються умови для осідання зависів, дунайська вода стає значно чистішою. Це відбувається в озерах і інших елементах водної системи, де швидкості течії різко зменшуються. В останні роки кількість зависі, що надходить в українську ділянку, значно зменшилася після побудови водоймища Джердап на прикордонній території Румунії та Югославії, яке стало для Кілійського гирла своєрідним буфером і в значній мірі, але не повністю, захищає його від забруднення. Забруднювачі продовжують поступати в Дунай та водойми його пониззя також з Ізмаїлу, Рені, навколишніх поселень і сільгоспугідь розташованих в Україні, Румунії та Молдові. Частка останньої є велика у пестицидному забрудненні Пруту і Дунаю. У недалекому майбутньому до цього може додатися забруднення нафтопродуктами, оскільки у Молдові планують побудову відповідного терміналу на березі Дунаю.
За хімічним складом дунайська вода є помірно жорсткою, гідрокарбонатно-кальцієвою, ступінь мінералізації якої є середня.
Головною і екологічно найбільш важливою особливістю гідрологічного режиму гирлового узмор’я є залежність солоності води від стоку Дунаю та режиму вітрів.
Історія формування дельти
Сучасна дельта Дунаю почала формуватися приблизно 5000 років тому у великій морській затоці (Тімченко, 1998). Пізніше ця затока була частково блокована з боку моря довгою морською косою і перетворилася на величезну лагуну. Нині про цю косу нагадують піщані пасма, що простяглися всередині сучасної дельти з північного сходу на південний захід (Жебриянська, Летя, Караорман). Усередині затоки-лагуни швидко йшло формування дельти заповнення і, зокрема, мулисті відклади стали накопичуватияся між корінним берегом та Жебриянським пасмом, де зараз розташовані СЖП. Спочатку на лінію коси вийшов найпівденніший рукав дельти (нині Георгієвський). Пізніше коса була прорвана в середній частині центральним рукавом дельти - Сулінським. В гирлі цього рукава сформувалась велика дельта висунення, нині частково розмита морем. Потім знову активізувався Георгієвський рукав, який сформував свою невелику дельту. Лише приблизно в XVI-XVII століттях активізувався північний рукав дельти - Кілійський. Він поступово збільшував свою водність і швидко сформував в мілководній затоці дві послідовні внутрішні дельти (один з островів другої внутрішньої дельти якраз є острів Єрмаків). В середині XVIII століття, після остаточного заповнення наносами майже всієї північної частини затоки-лагуни, Кілійський рукав вийшов за межі кос і почав формувати дельту висунення.
В своєму розвитку Кілійська дельта пройшла чотири послідовні фази: однорукавну (1740-1800 рр.), малорукавну, коли число рукавів не перевищувало 20 (1800-1856 рр.), багаторукавну, коли кількість рукавів досягала 40-60 (1865-1956 рр.) і знову малорукавну, коли число рукавів зменшилось до 14 (1993 р.). Кілійська дельта, висуваючись у море, завжди зберігала свою асиметричність. В міру уповільнення висування дельти у море та скорочення кількості рукавів порізаний морський край Кілійської дельти поступово вирівнювався. Після 1930 р. вздовж берегової смуги дельти почали формуватися піщані пляжі. Їхня сумарна довжина поступово зростала і за 50 років вона досягла 20 км. Одночасно з цим загальна довжина морського краю дельти дещо скоротилася, оскільки коси перекрили невеликі затоки-кути.
В останній час у зв’язку з виходом дельти на більші глибини, підвищенням рівня Чорного моря та зменшенням стоку наносів Дунаю зростання площі дельти уповільнилося (в 1941-1980 рр. Воно становило 1,1 км2 за рік). На деяких ділянках морського краю дельти за останні 30 років активізувався розмив і спостерігається відступання берега. Такі ділянки в ДБЗ знаходяться між гирлами рукавів Бистрого та Восточного, де розмив в окремі роки сягає 10-15 м.
В останні 15-20 років у вершині дельти Дунаю не відбувається направленої зміни в перерозподілі стоку, та приблизно пропорційно з цим перерозподілу твердого стоку. Це дозволяє зробити висновок про те, що такий перерозподіл на користь Тульчинського рукава, викликаний вирівнюванням та поглибленням Сулінського рукава і спорудженням направляючої дамби у вузлі розгалуження Кілійського і Тульчинського рукавів, практично завершився. Вузол розгалуження Тульчинського рукава на Сулінський та Георгієвський зараз перебуває під постійним впливом днопоглиблювальних робіт в Сулінському рукаві. У разі їхнього припинення цей рукав почав би втрачати свою активність.
В КД явно проходить процес зосередження стоку води в обмеженому числі найбільш крупних рукавів.
У русловій мережі Кілійської дельти окрема система Очаківського рукава знаходиться в стані відмирання. В той же час рукава цієї системи - Анкундинів, Полуденний та Гнеушев - знаходяться зараз в стані помірної активізації. Розмив рукава Прорви донедавна стимулювався днозаглиблювальними роботами. В подальшому в окремій системі Очаківського рукава уповільниться розвиток рукавів Гнеушев та Прорви. Продовжиться замулення рукавів Потапівського і Білгородського.
Окрема система Старостамбульського рукава у цілому знаходиться у стані активізації. Найбільш активні тут рукави Бистрий, Восточний і Циганський. Рукави Лімба та Курільський - це водотоки, що відмирають. Рукави Середній і Заводнинський припинили своє існування як водотоки. В майбутньому система Старостамбульського рукава дещо зменшить свою активність, в першу чергу через уповільнення розмиву рукава Бистрого внаслідок його гирлового подовження.
Грунти
В тих частинах ДБЗ, що періодично заливаються, грунтотворчі процеси характеризуються неоднорідністю та слабким розвитком. Тут грунти формуються в результаті дерново-лучного процесу в умовах сильного та тривалого зволоження грунтовими водами і періодично поверхневими. Найчастіше зустрічаються лучно-болотні грунти, болотні грунти і солончаки.
Лучно-болотні грунти займають присхилові ділянки на прируслових пасмах і формуються в умовах тривалого затоплення (2-3 місяці) і постійного перезволоження, що обумовлює присутність глеєвого горизонту. За механічним складом лучно-болотні грунти відносяться до легко- та важкосуглинистих.
Болотні грунти формуються на знижених ділянках в умовах ще більшого зволоження і залягання грунтових вод майже біля поверхні. За наявністю торфового шару вони відносяться до власне болотних і торфо-болотних. Перші займають ділянки по периферії водойм, другі - центральні частини островів КД, велику частину СЖП та зниження на острові Єрмаків. За механічним складом вони відносяться до важкосуглинистих і глинистих.
Солончаки зосереджені в основному в зниженнях, що знаходяться під безпосереднім впливом моря. Їхнє утворення можливе і на віддаленні від моря в умовах близького залягання грунтових вод та відсутності періодичного затоплення, як це спостерігається, зокрема, на острові Єрмаків.
Грунтовими породами ЖПК є потужні піщано-черепашкові відклади, часто оглеєні. Найбільш поширеними тут є піски - незакріплені розвіювані і слаборозвіювані, слабозакріплені слаборозвіювані, закріплені слабогумусовані. Морфологічні ознаки грунтів ЖПК дуже нестійкі і легко порушуються, а грунтотворчі процеси протікают слабо.
Значні площі території дельти займають новоутворені відклади приморських кіс і прибережних смуг островів, опріснених заток і озер, а також плави. Останні позбавлені грунтового покриву. Відклади приморських кіс і ділянок островів утворилися внаслідок діяльності моря і складені з черепашникового піску. Вони, звичайно, є бідними на гумус і відзначаються невеликою вологоємністю і надмірною водопроникністю.
Тут вживатимуться скорочення: ДБЗ - Дунайський біосферний заповідник, КД - власне вторинна Кілійська дельта, СЖП - Стенсівсько-Жебриянські плавні.
