From DBR.ORG.UA
(із тексту Проекту організації території Дунайського біосферного заповідника і охорони його природних комплексів)
Охорона території ДБЗ покладається на його службу державної охорони ДБЗ, що входить до складу служби державної охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду України.
Очолює службу державної охорони ДБЗ директор. До її складу також входять: заступник директора по охороні і природокористуванню, інспектори тощо.
Інспектори працюють, в основному, у вахтовому режимі, проживають на кордонах, які розташовані на території ДБЗ. При організації охорони Стенцівсько-Жебриянівських плавнів, Жебриянського пасма, верхів’я озера Сасик та Джантшейського лиману можливе розміщення інспекторів в прилеглих до цих територій населених пунктах.
Працівники служби державної охорони ДБЗ відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» (ст. 61. мають право:
вимагати від громадян і службових осіб пояснення у зв’язку з порушенням режиму території ДБЗ;
перевіряти у громадян та службових осіб посвідчення на право перебування, використання природних ресурсів та здійснення іншої діяльності в межах ДБЗ;
доставляти порушників установленого режиму з метою з’ясування особи;
складати протоколи про порушення вимог законодавства, надсилати їх відповідним органам для притягнення винних осіб до відповідальності;
вилучати у порушників предмети та знаряддя незаконного використання природних ресурсів, транспортні засоби, відповідні документи;
проводити особистий огляд осіб, речей, транспортних засобів та перевірку знарядь і продукції, одержаної в результаті природокористування;
безперешкодно відвідувати підприємства, установи, організації, судна, човни та інші транспортні засоби в межах території ДБЗ для перевірки додержання законодавства про охорону навколишнього природного середовища та природно-заповідний фонд;
вносити пропозиції до відповідних державних органів про припинення, зупинення чи обмеження будь-якої діяльності, що порушує вимоги законодавства про природно-заповідний фонд, давати обов’язкові для виконання приписи з метою усунення порушень, виявлених у межах ДБЗ.
Основними обов’язками працівників служби державної охорони є:
охорона та збереження природних комплексів ДБЗ у межах обходу, який визначається адміністрацією, і ДБЗ в цілому, припинення порушень встановленого режиму згідно з діючим законодавством;
ведення первинних наукових спостережень за об’єктами живої і неживої природи;
надання необхідної допомоги науковим працівникам ДБЗ, науковим експедиціям в проведенні польових науково-дослідних робіт;
підтримання належного порядку на кордоні, виконання необхідних господарських робіт, технічного огляду і ремонту закріпленої техніки, участь в ремонті службових будівель тощо.
Працівники служби державної охорони ДБЗ під час виконання службових обов’язків мають право на носіння форми встановленого зразка, табельної зброї та інших спеціальних засобів відповідно до законодавства України.
Працівникам служби державної охорони ДБЗ надається право утримання на території, переданій ДБЗ у постійне користування, не більше 4 голів особистої великої рогатої худоби, а також користування сінокосними наділами.
Працівники служби державної охорони ДБЗ мають право, згідно з рішенням Науково-технічної – Координаційної ради, у визначених адміністрацією місцях збирати хмиз та сухостій для потреб кордонів та власних потреб.
Законодавством України забезпечується правовий і соціальний захист працівників служби державної охорони та інших служб, що здійснюють охорону ДБЗ.
На території ДБЗ мають місце порушення природоохоронного законодавства. Щорічно служба охорони заповідника документально реєструє певну кількість таких порушень.
Всього за 15 років, а саме з 1994 по 2009 роки на території природного заповідника «Дунайські плавні» і території ДБЗ інспекторами охорони заповідника було зареєстровано 314 порушень природоохоронного режиму. Наприклад, в середньому за рік на протязі п’ятирічного періоду (1994-1998 рр.. в природному заповіднику «Дунайські плавні» реєструвалося 14 порушень, а за п’ятирічний період (2005-2009 рр.. в ДБЗ – 18 правопорушень. Характер порушення природоохоронного режиму наступний: незаконні рубки, порушення режиму перепусток, незаконний випас худоби, порушення правил рибальства, порушення правил полювання, несанкціоноване випалювання сухої плавневої рослинності, побутове забруднення території, незаконна заготівля очерету, влаштування місць відпочинку в заборонених місцях, несанкціоновані днопоглиблювальні роботи, незаконний промисел жаби, загибель птахів в знаряддях лову риби тощо. В природному заповіднику «Дунайські плавні», починаючи з 1994 року і по 1998 рік, найбільш поширеними порушеннями були незаконний випас худоби і порушення режиму перепусток. Незаконний випас худоби превалював. В біосферному заповіднику на перше місце вийшли порушення правил рибальства. На другу і третю позицію, періодично міняючись місцями, вийшли порушення режиму перепусток в заповідній зоні, порушення правил полювання. Стали помітними такі порушення, як побутове забруднення території і несанкціоноване випалювання очерету. Продовжували фіксуватися незаконні рубки. В 1998 році, році створення ДБЗ, було останній раз за весь період, а ж до 2009 року, було протокольно зареєстровано незаконний випас худоби на заповідній території. Вже на протязі більше 10 років службою охорони заповідника не реєструються із-за їх відсутності, такі порушення, як несанкціонований заїзд в заповідну зону суден та катерів рідного типу, які не віднесені до класу маломірних. В період функціонування природного заповідника ці факти періодично мали місце.
Ефективним заходом по забезпеченню заповідного режиму в природному заповіднику було наділення відповідним наказом Головного екологічного інспектора України (1994 р.. трьох посадових осіб в заповідниках і національних парках правами державних інспекторів з охорони навколишнього природного середовища з видачею Міністерством охорони природи відповідних посвідчень. Відмова від такого підходу в кінці 90-х років була необгрутована і така, що звузила можливості служб охорони заповідних об’єктів ефективно виконувати свої функції.
Й ще однією втратою саме в цей час була ліквідація екологічних фондів при заповідниках, національних парках і т. ін. Існування таких фондів передбачалось ст. 48 Закону України «Про природно-заповідний фонд України». Такий фонд функціонував і при природному заповіднику «Дунайські плавні», а також в перші роки діяльності ДБЗ. Фонд вирішував одну із важливих задач в діяльності служб охорони. Він дозволяв акумулювати фінансові кошти, в тому числі які надходили в якості частини штрафів та грошових стягнень за шкоду, заподіяну заповідному об’єкту у результаті порушення законодавства про природно-заповідний фонд у розмірі 70 % загальної суми штрафів та грошових стягнень, використовувати їх на зміцнення матеріально-технічної бази в діяльності служби охорони, матеріальне стимулювання працівників.
Разом з тим налагоджене співробітництво з обласною екологічною інспекцією, державні інспектори якої мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення за більшою кількістю статей Кодексу України про адміністративні правопорушення, ніж співробітники служби державної охорони природно-заповідного фонду України, в певній мірі компенсувало ці втрати.
Є всі підстави констатувати, що найбільш дієвим і ефективним комплексним заходом, який сприяв би якісному покращенню роботи служби охорони території ДБЗ як і всіх інших територій і об’єктів ПЗФ України, було б наділення посадових осіб цієї служби правами державних інспекторів з охорони навколишнього природного середовища, розумне збільшення кількості статей із Адмінкодексу, за якими вони мали би право складати адмінпротоколи. Особливо важливим було б позитивне рішення щодо надання працівникам служби державної охорони ПЗФ права виносити постанови по адміністративним справам. В заповідниках такими посадовими особами можуть бути директор і один із його заступників, який безпосередньо відповідає за діяльність відділу охорони.
Територія заповідної зони та прилеглі до неї ділянки інших функціональних зон охороняються інспекторами служби державної охорони ДБЗ, які базуються на чотирьох інспекторських кордонах «Полуденне», «Бистре», «Восточне», «Циганка». Постійне перебування інспекторів на кордонах дає змогу здійснювати охорону заповідної території цілодобово. Наявність швидкохідних човнів в поєднанні з тим, що суходільні ділянки заповідної території пронизані протоками і омиваються морем, дозволяє інспекторам охорони заповідника оперативно реагувати на порушення заповідного режиму і швидко з’являтися в місцях цих порушень з метою їх припинення. Відповідне транспортне оснащення, мобільний зв’язок, наявність озброєння у інспекторів охорони, постійне патрулювання території відіграють суттєву роль щодо профілактики порушень природоохоронного законодавства і заповідного режиму.
Інспекторський кордон «Десантне» розташований в Стенцівсько-Жебриянівських плавнях поблизу однойменного села Десантне. Патрулювання цієї території здійснюється як на човнах, так і на автотранспорті, враховуючи, що плавні одамбовані, а дамба по периметру плавнів є проїзними для автомобілів.
З метою ефективної охорони заповідних територій, які віддалені від заповідної зони і не можуть бути постійно в полі зору інспекторів, які базуються на названих інспекторських кордонах ДБЗ, а саме Жебриянська гряда, о. Єрмаків, колишнє ставкове рибне господарство, Сольоний кут та ін., наказом по заповіднику створена мобільна група, до складу якої входять інспектори охорони та працівники інших підрозділів заповідника. Мобільна група патрулює не тільки перелічені території, але й виїжджає на виклик інспекторів, що знаходяться на кордонах, для вирішення тих чи інших проблем охоронного характеру, якщо виникає така необхідність.
Важливою умовою ефективної роботи служби охорони заповідника по забезпеченню заповідного режиму територію є повнота повноважень, якими законодавство наділяє працівників цієї служби. Необхідно констатувати, що чинне природоохоронне законодавство і розподіл повноважень між відповідними контролюючими структурами не дозволяють тій ж службі державної охорони ДБЗ працювати максимально результативно.
На сьогоднішній день відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення працівники служби державної охорони території та об’єктів природно-заповідного фонду України мають право складати протоколи відносно лише тих порушень природоохоронного характеру, відповідальність за які передбачена ст. 91 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Для служби охорони природних заповідників таких повноважень достатньо, адже всі порушення заповідного режиму території природного заповідника підпадають під дію ст. 91 КУпАП. Що ж до біосферних заповідників, то такі повноваження можуть бути ефективно застосовані лише щодо заповідної зони. Порушення в інших функціональних зонах, як правило, не підпадають під дію ст. 91. Наприклад, порушення правил використання тваринного світу, відповідальність за які передбачена ст. 85 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не можуть бути протокольно оформлені працівниками служби державної охорони ДБЗ, так як їм не надано законодавством право складати протоколи за цією статтею. Аналогічна ситуація відносно порушень правил рибальства на території ДБЗ.
Із 40 статей розділу 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення, де мова йде про правопорушення в сфері охорони природи, використання природних ресурсів і т. ін., щонайменше 16 статей мають пряме відношення до тих чи інших видів діяльності, або явищ, які мають місце на території ДБЗ. І лише за однією статтею із 40 працівник служби державної охорони ДБЗ має право протокольно оформляти правопорушення?! Така ситуація не є нормальною. Без її радикальної зміни про ефективність роботи цієї служби не слід і говорити. Другим важливим аспектом цієї проблеми є питання щодо надання права відповідальним особам служби державної охорони територій і об’єктів природно-заповідного фонду виносити постанови по відповідним адміністративним справам.
Аналіз практики діяльності служби державної охорони території ДБЗ, тих численних проблемних ситуацій, які виникають в цій роботі, свідчить про необхідність більш повного і чіткого правового визначення повноважень працівників зазначеної служби на землях, які входять до складу заповідного об’єкту без вилучення у землекористувачів.
Не сприяє забезпеченню заповідного режиму території у складі біосферного заповідника різна категоріальна приналежність земель, включених до заповідника. Передбачені чинним законодавством неоднакові вимоги до земель різної категоріальної приналежності у випадку їх співіснування в рамках єдиного заповідного об’єкту створює справжні правові колізії, вихід із яких часто супроводжується конфліктними ситуаціями, непорозумінням, дискредитацією природоохоронної діяльності і заповідної справи.
Адміністрація ДБЗ вважає, що рівень забезпечення охорони території біосферного заповідника від порушень природоохоронного законодавства в значній мірі залежить від якості роботи служби охорони, професійності її працівників, їх технічного забезпечення і широти наданих повноважень. Проте в умовах сьогодення, коли служба охорони заповідного об’єкту, головним чином лише реєструє порушення, а рішення щодо відповідальності осіб, які їх вчинили, приймають інші посадові особи - чи то державні інспектори в сфері охорони навколишнього природного середовища, чи то суди і т. ін., захист заповідних територій від порушень не може бути лише справою служби державної охорони територій і об’єктів природно-заповідного фонду. Ця істина стає особливо очевидною у випадках, коли порушення вчиняють люди з високим положенням і зв’язками. Практика свідчить, що заповідні території, заповідна справа в цілому більше страждають не від недосконалості природоохоронного законодавства, а від нездатності і небажання тих чи інших уповноважених органів і посадових осіб принципово і жорстко застосувати закон.
Важливою передумовою виконання вимог заповідного режиму території ДБЗ, профілактики правопорушень є інформованість юридичних і фізичних осіб про цей режим та природні цінності заповідної території, необхідність раціонального природокористування. Цілком виправдала себе в попередні роки і потребує продовження і удосконалення діяльність по підготовці і випуску газета ДБЗ «Дельта і людина», буклетів, статей в місцевих і центральних газетах, виступів по телебаченню.
Дієву роль щодо профілактики порушень природоохоронного режиму відіграє і буде відігравати в перспективі інформаційно-туристичних центр ДБЗ, який щорічно відвідує не менше 5 тисяч відвідувачів. Природоохоронну інформацію про заповідні території тут є можливість подавати в розумному поєднанні з відомостями про екологічну, наукову, естетичну і т.ін. їх цінність.
Інформаційно-профілактичне значення мають аншлаги, інформаційні та межові знаки, які встановлені на території ДБЗ і визначають на місцевості межі заповідника, його функціональні зони і, перш за все, заповідну зону. Досвід показує, що щільність аншлагів та інформаційних знаків повинна бути вищою, ніж сьогодні. Більш наглядно повинні бути показані на місцевості функціональні зони. Щільність аншлагів і знаків прямо залежить від цінності ділянок, які охороняються, а також місць людської активності (водні і автомобільні шляхи, місця промислового і любительського рибальства, заготівлі очерету, екологічні стежки, райони заготівлі очерету та ін... Адміністрація ДБЗ виходить із того, що ефективність роботи служби державної охорони ДБЗ прямо залежить від того, наскільки інспектори охорони вміють вести інформаційно-роз’яснювальну роботу серед місцевого населення та численних гостей дельти, потік яких наростає з кожним роком.
Важливе місце серед заходів, які сприяють успішній практичній роботі служби державної охорони, займає періодична атестація інспекторів охорони на знання природоохоронного законодавства, рослинного і тваринного світу ДБЗ, особливостей його території, правил техніки безпеки, уміння якісно оформляти протоколи про адміністративні правопорушення, відповідні приписи, акти, доповідні записки тощо. В арсеналі адміністрації ДБЗ в якості важливої форми навчання працівників служби державної охорони повинен залишитися постійно діючий навчальний семінар для інспекторів, який результативно працює на протязі багатьох кількох років на базі біосферного заповідника. Доцільно максимально використовувати можливості підвищення кваліфікації працівників державної служби охорони ДБЗ на семінарах, курсах та ін., які періодично організує Мінприроди України.
Необхідно продовжувати і надалі роботу щодо ознайомлення інспекторського складу ДБЗ з досвідом функціонування інших заповідників і національних парків України, країн ближнього і дальнього зарубіжжя в частині організації охорони заповідних територій. Особливої уваги заслуговує обмін досвідом роботи охоронних відділів в рамках єдиного румунсько-українського біосферного резервату «Дельта Дунаю». В цьому відношенні у ДБЗ є певні напрацювання і традиції, які формують добру основу для досягнення нових позитивних результатів.
Відомо, що активність служби державної охорони біосферного заповідника певною мірою залежить від рівня її фінансування, умов праці, рівня заробітної плати, умов страхування життя і здоров’я, системи морального стимулювання. Ці питання лише частково вирішуються на рівні адміністрації біосферного заповідника. Але вони повинні постійно бути в полі її зору, ініціювати відповідні звернення до уповноважених державних органів щодо вирішення таких питань.
Враховуючи досвід роботи правоохоронних органів, інших державних і недержавних структур найближчим часом слід розглянути питання про установку телефону довіри.
Багаторічний досвід функціонування спочатку природного, а потім біосферного заповідника в дельті Дунаю, підтвердив позитивний ефект від створення бази даних щодо порушників, формування відповідних «чорних списків». Такий захід заслуговує на те, щоб бути підтриманим і рекомендованим для застосування в діяльності ДБЗ і на наступні роки.
З часом, в умовах більш кращого фінансування ДБЗ, повинно бути переглянуто територіальне навантаження на одного інспектора служби охорони заповідника. Сьогодні цей показник, враховуючи загальну площу заповідника (50252,9 га. і кількість інспекторів (16 чол.. становить 3105 га на одного інспектора. Це занадто великі ділянки, щоб забезпечити їх надійну охорону такою кількістю людей з урахуванням особливостей самих дельтових територій з великою кількістю проток, каналів, островів, віддаленістю від офісу заповідника і основного масиву території, наприклад, тієї ж Татарбунарської ділянки ДБЗ. Цей показник необхідно довести хоча б до рівня 2 тис. га на одного інспектора. Проте просте збільшення кількості інспекторів охорони автоматично проблему не вирішує. Дуже важливо, як вже підкреслювалось, забезпечити службу охорони необхідним транспортом і паливом для цього транспорту, не кажучи про формену одежу, засоби зв’язку, озброєння і, нарешті, заробітну плату.
Суттєве практичне значення має територіальна організація охорони заповідних природних комплексів. Обґрунтованим є виділення в межах ДБЗ 6 ділянок охорони:
Ділянка № 1 – Контролюється інспекторами, що базуються на кордоні «Полуденне». Сюди входять території островів Білгородський, Полуночний, Шабош, Прорвін, Очаківський, Полуденний та частина о. Анкудинів з внутрішніми протоками і водоймами, а саме гирлами Очаківське, Прорва, Потапове, Анкудинове, Полуденне, Гнєушеве, кутами Делюков, Лазаркін, Потапівський, Таранов, Дурний. Крім того, інспектори цього кордону контролюють морську акваторію відповідно однокілометрову заповідну і однокілометрову буферну зону між гирлом Потапово і умовною лінією виходу в море гирла Середнє (нині зв’язок з морем втрачено..
Ділянка № 2. Контролюється інспекторами, що базуються на кордоні «Бистре». Сюди входять території островів Стамбульський, Піщаний, частина о. Анкудинів, частина о. Кубанський з внутрішніми протоками, а саме гирлами Середнє і Бистре. Інспектори кордону контролюють двохкілометрову морську акваторію у складі ДБЗ (перший кілометр – заповідна зона, другий кілометр – буферна зона, а також зона антропогенних ландшафтів в районі ГСХ Дунай – Чорне море через гирло Бистре..
Межа між ділянкою № 1 і № 2 проходить по гирлу Середнє.
Ділянка № 3. Контролюється інспекторами кордону «Восточне». Сюди входить частина о. Кубанський, що не увійшла до ділянки № 2, частина о. Кубану, гирло Восточне, північна частина кута Ананькін. Інспектори кордону контролюють двохкілометрову морську акваторію у складі заповідної і буферної зони.
Межа між ділянкою № 2 і ділянкою № 3 проходить від гирла Старостамбульське через середину о. Кубанський, і далі двохкілометрову смугу Чорного моря.
Ділянка № 4. Контролюють інспектори кордону «Циганка». Сюди входять частина о. Кубану, південна частина кута Ананькін, о. Лебединка, о. Циганський, Курильські мілководдя, морська коса Нова земля, протоки Старостамбульське, Лебединка, Циганка, Рибачий жолобок, відповідно двохкілометрова смуга Чорного моря від середини приморської частини о. Кубану до протоки Лебединка.
Межа між ділянкою № 4 і ділянкою № 3 проходить від гирла Старостамбульське через середину о. Кубану і далі через двохкілометрову заповідну смугу акваторії Чорного моря.
Ділянка № 5. Контролюється інспекторами, які постійно проживають в прилеглих населених пунктах. Сюди входять території о. Єрмаків, територія колишнього ставкового господарства, південна і східна частини СЖП вздовж автодороги Вилкове – Приморське, Жебриянська гряда, Солоний кут і залив Бадіка.
Ділянка № 6. Контролюється інспекторами, що базуються на кордоні «Десантне». Сюди входять північна частина СЖП, території, які з півдня прилягають до села Приморське.
Ділянка № 7. Сюди входять території, які включені до складу ДБЗ відповідно до Указу Президента України від 2 лютого 2004 року № 117, а саме верхів’я оз. Сасик та Джантшейський лиман загальною площею 3850 га. Це дві територіально віддалені одна від одної ділянки в адміністративних межах Татарбунарського району. На сьогодні контроль за дотриманням заповідного режиму на цих територіях покладено на співробітників ДБЗ, що проживають в м. Татарбунари. Це досить автономні заповідні території, межі яких винесені в натуру і по периметру яких встановлені межові знаки.
На перспективу татарбунарська ділянка території ДБЗ повинна мати свій повноцінний інспекторський кордон з жилим приміщенням і відповідною інфраструктурою. При позитивному вирішенні питання щодо включення до складу ДБЗ оз. Сасик можливо виникне необхідність про організацію мінімум двох інспекторських кордонів, особливо у випадку, коли акваторія оз. Сасик буде передана ДБЗ у постійне користування.
Виділення зазначених ділянок і їх закріплення за інспекторами охорони має на меті підвищення відповідальності працівників відділу охорони за збереженням конкретних заповідних територій, налагодження системи взаємодії між інспекторськими кордонами, визначення нормативів щодо забезпечення паливо-мастильними матеріалами. Територіальний підхід до організації охорони біосферного заповідника сприяє виявленню «вузьких» місць, в тому числі ділянок, які з тих чи інших причин (віддаленість, важкодоступність та ін.. важко контролювати інспекторам, за якими закріплені названі вище і пронумеровані території. Цим територіям більшу увагу приділяє мобільна (рейдова. група служби державної охорони ДБЗ.
Основна частина території ДБЗ розташована у контрольованому прикордонному районі. Це створює об’єктивну основу для налагодження взаємодії служби державної охорони території ДБЗ з прикордонниками. Позитивним фактором в цьому відношенні є те, що чинним законодавством на Державну прикордонну службу покладено зобов’язання щодо контролю за використанням природних ресурсів. Адміністрація ДБЗ має великий досвід співпраці і взаємодії в дельті Дунаю з прикордонниками. Це співробітництво повинно і надалі розвиватися з урахуванням реальної природоохоронної ситуації, можливостей і повноважень двох сторін.
Перебування у складі території ДБЗ земель лісового фонду площею 11575 га, що становить 23 % загальної площі біосферного заповідника є незаперечною підставою для налагодження взаємодії з органами лісового господарства, лісовою охороною. Тут також у адміністрації ДБЗ є серйозні напрацювання за майже 10- річний період функціонування біосферного заповідника. Незаконні рубки, несанкціоновані пожежі, порушення вимог щодо викошування очерету, нецільове використання земельних ділянок, випас худоби – все це предмети спільної уваги служби державної охорони ДБЗ і лісової охорони. Треба виходити із того, що у цього співробітництва є перспектива і невикористані резерви.
Адміністрація ДБЗ в частині охорони території від порушень природоохоронного законодавства взаємодіє з органами Мінприроди України, зокрема регіональними екологічними інспекціями. Саме в Державну екологічну інспекцію в Одеській області адміністрація ДБЗ направляла на розгляд матеріали щодо адміністративних правопорушень на території заповідника, відповідальність за які передбачена тими статтями Кодексу України про адміністративні правопорушення, які не підпадають під юрисдикцію районних судів. Саме взаємодія з працівниками екоінспекції дає змогу службі державної охорони ДБЗ стримувати порушення природоохоронного законодавства на прилеглих до ДБЗ територіях, а працівникам інспекції використовувати з метою припинення порушень технічні можливості служби охорони (транспортні, зв’язку., оперативну інформацію і т. ін.
Значний резерв щодо охорони заповідних територій закладено в налагодженні співробітництва з правоохоронними організаціями, насамперед, міліцією. Якщо з Кілійським районним відділом УМВС України в Одеській області, відділом міліції в м. Вилкове, дільничними міліціонерами, за якими закріплені прилеглі до ДБЗ населені пункти, є певна взаємодія, то в Татарбунарському районі щодо забезпечення заповідного режиму верхів’я оз. Сасик та території Джантшейського лиману відповідна робота тільки розпочинається. Адміністрація ДБЗ, удосконалюючи систему охорони заповідної території, вважає співробітництво і взаємодію з правоохоронними органами виключно важливою, особливо, коли йдеться про припинення грубих порушень природоохоронного законодавства з використанням вогнепальної зброї, електровудочок і т. ін.
Для повноти картини щодо порушень, які мають місце на території ДБЗ, необхідно підкреслити, що служби державної охорони біосферного заповідника об’єктивно не взмозі виявити і документально зареєструвати з подальшим вирішенням питання про притягнення порушників до відповідальності, всіх правопорушень на заповідній території. Це пояснюється і великими розмірами території, що охороняється, і недостатньою кількістю інспекторів, паливо-мастильних матеріалів та ін. Разом з тим є правопорушення, які не мають підстав кваліфікуватися як порушення заповідного режиму. Добре відомо, що органи рибоохорони складають немалу кількість протоколів про порушення правил рибальства. Не винятком є інспекція рибоохорони, яка контролює ведення рибного промислу в акваторії ДБЗ. Проте переважна кількість протоколів, які складають інспектори рибоохорони, має відношення до ведення рибалкою Промислового журналу. Не мають відношення до заповідного режиму, наприклад, порушення, які реєструються ветеринарною медициною щодо випасання худоби місцевими жителями, а саме несвоєчасне щеплення худоби, або відсутність щеплення взагалі та ін.
